www.mirgorod.osp-ua.info
   

uggs sko louis vuitton oslo nike sko polo ralph lauren dame louis vuitton norge oakley norge parajumpers norge oakley briller polo ralph lauren salg moncler jakke ray ban solbriller canada goose norge ray ban norge woolrich jakke parajumpers salg

   Головна
 Візитка міста
 Історія міста
   Символіка міста
 Історичні пам’ятки
 Карта міста
  Міські новини
 Форум   Робота   Оголошення   Фотогалерея
  Курорт Миргород
 
    Історія курорту  
    Лікувальні вододжерела  
    ЗАО «Миргородкурорт»  
    Санаторії  
    Готелі  
    Проїзд до міста  
 

cheap air jordans uk cheap mont blanc pens hollister outlet uk adidas jeremy scott uk hollister outlet cheap air jordans gucci belts uk nike shox uk cheap nike air max 90 gucci belt uk

  Економіка міста
 

nike blazer damskie nike blazer sklep moncler kurtka oakley praha ray ban praha abercrombie mikina polo ralph lauren praha hollister praha hollister mikina abercrombie praha michael kors kabelky hollister sk air jordan tenisky nike free 5.0 bayan nike free run bayan

    Основні галузі  
    Регуляторна політика  
    Банки  
    Інвестиційний потенціал
  міста
 
    Міжнародні зв’язки  
 
  Міська громада
 
    Громадські організації  
    Політичні партії  
    Релігійні центри міста  
    Засоби масової інформації  
 
     Міські служби
 

Українські міста в Iнтернеті
Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика
  Міські новини  
 29.10.2009 14:27
У кожному місті був свій Бабин Яр

Минулої середи 28 жовтня день видався по-осінньому похмурим. Над містом клубочилися важкі сірі хмари. Старожили Миргорода, нащадки полеглих героїв з квітами в руках несли свої страшні спогади до відкритого у 1975 році пам’ятника жертвам трагедії на північній околиці міста. Саме там німецькі та доморощені кровопивці перетворили протитанковий рів, якщо порівнювати з Києвом, у миргородський Бабин Яр - в той день, 28 жовтня лиховісного 1941 року, було розстріляно більше 200 мирних жителів Миргорода та поранених червоноармійців.

Так, час віддаляє від нас події і роки. Небагато залишилося живих свідків трагедії того осіннього дня. Але й забувати, як це хочеться новоспеченим перевертням, страшної правди про війну не маємо права.
Якщо будете йти мимо пам’ятника та Вічного вогню, на якусь мить сповільніть ходу і дослухайтеся, як з відстані у 68 років по струнах вашого серця б’ють ті, хто дарував вам життя: «Не забудьте!»
Ні! Хто б що не говорив, а Миргородська трагедія невіддільна від боротьби за визволення України. Керівники міської ради не забули свого обов’язку перед жертвами війни і саме 28 жовтня призначили масові заходи на честь 65-ї річниці визволення України. І правильно зробили!

Як було? У 1978 році у Миргороді судили колишніх поліцаїв Антона Ксьонза, Дмитра Савицького та Миколу Химочку. Кореспонденту газети «Зоря Полтавщини» випало бути при¬сутнім на відкритих судових засіданнях, які тривали 18 днів у переповненому залі районного будинку культури, і з уст слідчих, свідків та признань самих катів занотувати деякі факти.

КРИВАВИЙ ЖОВТЕНЬ

Напередодні страти поліцаї разом із німцями заарештували і зачинили на обгородженій колючим дротом базарній площі сім’ї миргородських євреїв: стариків, жінок, дітей. Колону приречених поповнили міськими активістами та пораненими військовополоненими, яких забрали з госпіталю у керамічному технікумі.

Коли колона приречених, благаючи пожаліти дітей і вигукуючи прокляття Гітлеру та його посіпакам, вже повернула до місця страти, пикатий поліцай навздогінці конвоював молоду жінку з немовлям на руках. Друга дитина трималася за мамину спідницю і ледве встигала перебирати закляклими від холоду босими ноженятами. Дівчинці по імені Тамара було тоді лише шість років. Дитина ніяк не могла втямити, чому рудий сердитий дядько так квапить їх з мамою, підштовхує дулом гвинтівки, грубо лається на всю вулицю.

Раптом дитина наступила на шматок колючого дроту і, зойкнувши, безсило опустилася на мокру землю. За мить на допомогу дитині кинулася немолода жінка, яка стояла на узбіччі. Невільниця тицьнула їй в руки немовля і, не оглядаючись, швидким кроком пішла наздоганяти колону приречених. Поліцай подався за нею.

Тим часом жінка, прізвище якої, на жаль, слідчим так і не вдалося встановити, з двома дітьми матері - єврейки Рози Котляревської, яка була замужем за українцем, хутко зникла за городами.
- Так воно і було, - белькоче крайній на лаві підсудних Антон Ксьонз. Це він тоді конвоював свою ровесницю з дітьми на страту.

Потім сталося майже неймовірне. Приречена рішуче підійшла до німецького жандарма і подала свій
паспорт, у якому було написано «українка». Катам у метушні було не до з’ясування деталей, чи, може, фашист вирішив показати свою зверхність над поліцаєм, але наказав жінці іти геть.

Спомини свідків про те, як мати потім шукала своїх дітей та переховувала їх у очеретах понад Хоролом, схожі на легенди. Але то була страшна правда. Як правда і те, що без допомоги миргородських жінок, які, ризикуючи власним життям, і своїми дітьми також, потай від лихого ока, годували та зігрівали єврейську сім’ю, аж поки радянські воїни визволили Миргород від чужинців. Як би там не було, а усі вони пережили війну. А Віктор Котляревський, який був ще немовлям, приреченим на смерть, і понині живе у Харкові. Він приїжджав на суд над поліцаями. Я сам бачив, як він довго не зводив очей з того, хто конвоював їх з матір’ю на страту. І якусь мить їх погляди схрестилися... Про що думав кожен із них? Можна тільки здогадуватися.

З ПОКАЗАНЬ ПІДСУДНОГО МИКОЛИ ХИМОЧКИ:

«У кінці грудня 1941 року ми на трьох парокінних санях повезли на страту приблизно двадцять жертв. Були серед них чоловіки, жінки і зовсім малі діти. У поліції ми їх довели до такого стану, що вони самі не могли рухатися. Ми їх стягували із саней і скидали у протитанковий рів. Шикувалися у шеренгу і по команді старшого поліцая Івана Криворотька стріляли у людей. Після залпу у рові продовжувала плакати дитина. Василь Гавриш повторним пострілом добив її. Ще кричав чоловік, очевидно, поранений. Мене пройняв до нього жаль. Я вийшов із строю і в упор застрелив його. Щоб не мучився...»
Згодом Химочка разом з іншими запроданцями брав участь в облавах на партизанів у лісах довкола Попівки. Заарештовував молодих хлопців та дівчат для відправки у фашистське рабство. Особисто супроводжував ешелон невільників з Миргорода у Київ.

СМАЖЕНЕ НАСІННЯ

Суд військового трибуналу вислухав 72 свідків. «Кого знаєте з підсудних?» - запитували кожного з них.

- Ось цього чоловіка з вусами, що торгує на базарі смаженим насінням, - нерідко показували на Дмитра Савицького.

Тим часом судді звинувачували дизертира і зрадника за його особисту участь у розстрілах мирних людей у Миргороді. З плутаних пояснень виходило так, ніби, коли поліцаї привезли до протитанкового рову приречених, їх розстрілювали інші, а він тримав за вуздечку коней і тільки спостерігав. Ні більше, ні менше.

- Неможливо! - обурювалися його ж колишні поплічники по кривавих справах. І наводили неспростовні докази, що продавець смаженого насіння у шкурі поліцая на місці страти робив усе те, що й інші кати: штурляв свої жертви у рів і розстрілював. Згодом разом із Химочкою та іншими лакузами воював на боці фашистів у сумнозвісній дивізії СС «Галичина». Руки душогуба пахли не смаженим насінням, а кров’ю людською.

ПАМ’ЯТНИК НА ОКОЛИЦІ

Хто йде-їде з Миргорода у бік Комишні чи навпаки, то сам бачив, що біля підніжжя пам’ятника і сьогодні полум’яніють квіти. У скорботну дату 28 жовтня сюди приходять люди. Несуть живі квіти, тепло своїх сердець і страшні спомини про жорстокий двобій добра і зла на землі, які й сьогодні он там і там міряються силою.

Батько колишнього культпрацівника Алли Казанцевої, Целя Луховицький, до війни був знаним не тільки у Миргороді, а і в окрузі перукарем. Його розстріляли разом із бабусею, племінником, тіткою і братом. Саму Аллу, якій тоді було менше двох років, врятували добрі люди з Личанки, які раніше працювали з її батьком у перукарні. Отож вона щоразу іде до пам’ятника вклонитися пам’яті своїх рідних, а у їхній особі - усім жертвам того страхоліття. І не одна вона така.

По-людськи і по-Божому, чи як там завгодно буде правильно, якщо миргородці, у яких, можливо, збереглися старі фотографії жертв, цікаві відомості про долі нащадків закатованих чи будь-які інші матеріали, які так чи інакше є носіями інформації про миргородську трагедію, передали, бодай їхні копії, громадському єврейському центру. Для цього досить набрати телефон 5-51-83.

Віддаючи данину пам’яті жертвам Миргородської трагедії осені 1941 року, ми і сьогодні не маємо права удавати, ніби довкола нас саме тільки добро.

Леонард НІКОЛАЄНКО,
заслужений журналіст України,
«Миргород наш дім» №43


  Гуманітарна сфера
  Культура
  Освіта
  Спорт
  Соціальна сфера
  Соціальний захист
  населення
  Служби
  соціальної сфери
  Центр зайнятості
  Транспорт
  Автобусний
  Залізничний
  Маршрутний
  Таксі
  Сервіс та дозвілля
  Туризм
  Торгівля
  Сфера послуг
  Ресторани
  Кінотеатри
  Інтернет-клуби


Курсы валют
Курсы валют
Курсы валют

 
© Інститут Трансформації Суспільства 2007-2018
При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на www.mirgorod.osp-ua.info є обов'язковим.
Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів.
Наша адреса: Україна, 01034, м. Київ-34, а/с 297, тел./факс: (044) 235-98-28, 235-80-23. e-mail: editor@osp.com.ua

TyTa