www.mirgorod.osp-ua.info
   

uggs sko louis vuitton oslo nike sko polo ralph lauren dame louis vuitton norge oakley norge parajumpers norge oakley briller polo ralph lauren salg moncler jakke ray ban solbriller canada goose norge ray ban norge woolrich jakke parajumpers salg

   Головна
 Візитка міста
 Історія міста
   Символіка міста
 Історичні пам’ятки
 Карта міста
  Міські новини
 Форум   Робота   Оголошення   Фотогалерея
  Курорт Миргород
 
    Історія курорту  
    Лікувальні вододжерела  
    ЗАО «Миргородкурорт»  
    Санаторії  
    Готелі  
    Проїзд до міста  
 

cheap air jordans uk cheap mont blanc pens hollister outlet uk adidas jeremy scott uk hollister outlet cheap air jordans gucci belts uk nike shox uk cheap nike air max 90 gucci belt uk

  Економіка міста
 

nike blazer damskie nike blazer sklep moncler kurtka oakley praha ray ban praha abercrombie mikina polo ralph lauren praha hollister praha hollister mikina abercrombie praha michael kors kabelky hollister sk air jordan tenisky nike free 5.0 bayan nike free run bayan

    Основні галузі  
    Регуляторна політика  
    Банки  
    Інвестиційний потенціал
  міста
 
    Міжнародні зв’язки  
 
  Міська громада
 
    Громадські організації  
    Політичні партії  
    Релігійні центри міста  
    Засоби масової інформації  
 
     Міські служби
 

Українські міста в Iнтернеті
Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика
  Міські новини  
 03.12.2010 16:20
Миргород: Імена на обеліску

Одна з мальовничих околиць старого Миргорода, про який ще Микола Гоголь у свій час писав, що там будинки здалека "можна прийняти за копиці сіна", споконвіку називається Ліском. У одному з таких будинків під очеретяною стріхою на березі тихоплинного Хоролу дружною сім'єю жили-поживали вдатні до будь-якої селянської роботи Ганна Олексіївна та Кость Юхимович Козленки. 


- У дворі , - згадує їхня внука Віра Тимофіївна, яка і понині живе у батьківській хаті, - звабно пахло кропом, а коли сонце котилося за обрій - ще й духмяними матіолами. Дітям подобалося босоніж бігати по вкритому краплями роси спориші, гайнути втоптаною стежиною до порослого лепехою та гінким очеретом прибережного мілководдя. Там, ніби живі від подиху чистого і аж п'янкого повітря, окутані ранковим туманом, гойдаються сизі султани. 

На чистому плесі, у перевернутому дзеркалі неба, разом із соковитими, як стиглі вишні, зорями, купається молодий місяць. Закохані, бувало, мрійливими поглядами поміж них шукали "свою" долю. Раптом якась зоря зірветься з невидимої галузки, перекреслить півнеба і пірне у воду. Річка аж зарум'яниться. Ніби їй соромно від того, що забрала чиюсь долю і, плавно оперізуючи прибережні пагорби, понесла її за течією у небуття. Через те і вулиця називалася Горбовою. Сьогодні ця красива і тиха вулиця має назву "Братів Козленків". 

А було так. У хазяїновитих Козленків народилося вісім синів. Два найменших не пережили сумнозвісного голоду. Брати Тимофій, Іван, Петро, Ілля, Федір та Олексій у приміському колгоспі, де головував у свій час миргородський хлібороб Єгор Сеник, разом із батьком та матір'ю орали, сіяли, косили, молотили, будували… У кожного була своя вдача. А спільною рисою було те, що всі вони любили роботу. На таких завидних женихів задивлялися найвродливіші дівчата. Не всім доля дарувала щастя обзавестися сім'єю. 


Велика Вітчизняна війна застала братів у розквіті сил та мрій про смисл і красу сімейного життя. Косар Петро, наприклад, із управною в'язальницею снопів на жнивах красунею Ганною стали на весільний рушник за тиждень чи два до того, як з військкомату одержав повістку про мобілізацію до війська. Молоді присягнули один одному на вірність. На тому їхнє сімейне життя і закінчилося. Не судилося солдатові не те що побачити, а навіть дізнатися про те, що молода дружина народила йому гарного сина. Хлопчика назвали Іваном. Мати милувалася дитиною, впізнавала дорогі їй риси свого судженого. 

У Полтавському томі Книги пам'яті України так і записано, що рядовий Козленко Петро Костянтинович помер від ран і похований у Санкт-Петербурзі. А він, її коханий чоловік і батько її сина, так і залишився молодим. Тепер він пильно дивиться з потьмянілої від часу фотографії, ніби хоче сказати солдатській вдові: "Спасибі, рідна, за вірність. Повір, що і я до останнього подиху свято, як і солдатську присягу, беріг подружню вірність…" 

До честі тепер уже 96-річної Ганни Олексіївни, вона виростила з солдатського сироти достойного пам'яті батька сина. Наділений дорогоцінним чуттям синівського обов'язку, він привіз у Санкт-Петербург на братську могилу жменьку тієї землі з миргородського Ліска, яку ще молодим батько топтав босими ногами. І букет схожих на ті, які ростуть навколо причілкового вікна материної хати, квітів. 

Військовий інженер Козленко Іван, звісно ж, Петрович, живе в Підмосков'ї. Проте знає і цінує миргородські корені свого роду-племені. Не один раз наполягав забрати свою стару матір поняньчити внуків. Але й у бабусі своя гордість. Вона не любить схожих на "перекотиполе" людей. Зійшлися на тому, що син збудував для матері у рідному їй Ліску на околиці курортного Миргорода, як по нинішніх мірках, скромну, але затишну оселю. І регулярно навідується до неньки погостювати. Молодець!
А яка ж, - скажете, - доля Петрових братів? Скажу, що сумна. 

І не тільки братів, а і їхніх батьків. Хай би ніколи терпеливі українські матері подібного не переживали. Судіть самі. Після поневірянь по німецьких концтаборах з полону тяжко хворим добрався додому і невдовзі помер Олексій. Тим часом пошта, ніби на замовлення, один за одним несла у хату Козленків казенні папірці, у яких солдатський писар повідомляв, що рядовий Тимофій Костянтинович Козленко "пропав безвісти". Не встигли висохнути материні сльози, як черговий папірець повідомляв про таку ж долю рядових Івана, Іллі, Федора… 

Не рахуючи померлих від ран Петра та Олексія, чотири брати Козленки "пропали безвісти"! А що? На війні, як на війні. Всяк бувало. То правда. Але не вся. Коли завіса секретності над архівами трохи піднялася, стало відомо, що заради "справної цифри" кількості загиблих у боях у 1942 році на той час ще у червоноармійців відібрали іменні капсули з відомостями про їх власника. Так багато вбитих записали як таких, що "пропав безвісти". І кінці у воду. А то, погодьтеся, поняття різні. Допитливі миргородські пошуківці і сьогодні знаходять могили тих, хто "пропав безвісти". Ні, хто б як не махлював арифметикою людських доль, а на війні не було безіменних солдатів. І брати Козленки в їх числі. 

На прохання жителів Ліска, на той час оператора нафтогазо¬розвідувальної експедиції глибокого буріння, депутата міської ради і голови вуличного комітету Володимира Бойка, колишніх фронтовиків, добра їм пам'ять, Василя Сироти, Олександри Носової та інших громадських активістів виконком міської ради вулицю Горбову переіменував на вулицю Братів Козленків. Сусіди Козленкової садиби Микола та Сергій Чебаліни з дозволу, звісно, начальства, у вільний від роботи час на арматурному заводі відлили чугунну плиту з іменами братів Козленків, а заразом усіх 38 колишніх жителів Горбової, які не повернулися з війни. Дарма, що на той час поняття про самоврядування не було у такому, як нині, широкому вжитку, а секретар міського комітету партії Леонід Сватков і керівники міської ради Валентин Шмиголь та Віктор Чопенко підтримали ініціативу громади, щоб бодай у межах однієї вулиці реалізувати хоч і часто повторюване, але не завжди і не всюди діюче гасло: "Ніхто не забутий!"
Будівельники не поскупилися на брилу полірованого граніту. 

Вона і стала пам'ятним знаком, чи називайте її якось інакше, суть від того не зміниться, з іменами полеглих у боях жителів Горбової. Його встановили на вигоні навпроти старої, хоч і перебудованої після пожежі, але рідної всім Козленкам хати. На той час там жила вдова Тимофія Ганна Климівна з солдатськими сиротами. 

На клич вуличного комітету старі і малі наводили лад на вулиці, чепурили паркани. Школярі висадили кущі калини і квіти. У пам'ятні дати Великої Вітчизняної війни рідні та родичі несуть до пам'ятника з дорогими іменами квіти, щем своїх сердець, а буває, і поминальну чару. За упокій! І подовгу стоять у тихій задумі. 

Так було і з нагоди 67-річчя визволення Миргорода від німецько-фашистських головорізів та їхніх доморощених посіпак. Голова вуличного комітету, дочка фронтовика Ольга Шульченко запросила на зустріч до пам'ятного знака нащадків братів Козленків. Іван Петрович приїхав із Росії і вклонився імені батька та його братів за кілька днів до свята міста. Спогади, квіти та солоні, тепер уже старечі, сльози, принесли до вуличного меморіалу дочки Тимофія - Віра, Лідія; Надія та Любов Олексіївни; Катерина Іванівна… Святу пам'ять про честь Козленкового роду-племені вони передають дітям та внукам-правнукам, які роз'їхалися по близьких і далеких краях. А пам'ятний знак на пагорбі, з якого видно майже всю красиву вулицю Братів Козленків, нагадує нащадкам, що шана і вдячність захисникам рідного краю від чужинців буде вічною. Як сам час. 


Леонард Ніколаєнко

Фото 1. Пам'ятний знак на вулиці Братів Козленків


  Гуманітарна сфера
  Культура
  Освіта
  Спорт
  Соціальна сфера
  Соціальний захист
  населення
  Служби
  соціальної сфери
  Центр зайнятості
  Транспорт
  Автобусний
  Залізничний
  Маршрутний
  Таксі
  Сервіс та дозвілля
  Туризм
  Торгівля
  Сфера послуг
  Ресторани
  Кінотеатри
  Інтернет-клуби


Курсы валют
Курсы валют
Курсы валют

 
© Інститут Трансформації Суспільства 2007-2017
При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на www.mirgorod.osp-ua.info є обов'язковим.
Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів.
Наша адреса: Україна, 01034, м. Київ-34, а/с 297, тел./факс: (044) 235-98-28, 235-80-23. e-mail: editor@osp.com.ua

TyTa