www.mirgorod.osp-ua.info
   

uggs sko louis vuitton oslo nike sko polo ralph lauren dame louis vuitton norge oakley norge parajumpers norge oakley briller polo ralph lauren salg moncler jakke ray ban solbriller canada goose norge ray ban norge woolrich jakke parajumpers salg

   Головна
 Візитка міста
 Історія міста
   Символіка міста
 Історичні пам’ятки
 Карта міста
  Міські новини
 Форум   Робота   Оголошення   Фотогалерея
  Курорт Миргород
 
    Історія курорту  
    Лікувальні вододжерела  
    ЗАО «Миргородкурорт»  
    Санаторії  
    Готелі  
    Проїзд до міста  
 

cheap air jordans uk cheap mont blanc pens hollister outlet uk adidas jeremy scott uk hollister outlet cheap air jordans gucci belts uk nike shox uk cheap nike air max 90 gucci belt uk

  Економіка міста
 

nike blazer damskie nike blazer sklep moncler kurtka oakley praha ray ban praha abercrombie mikina polo ralph lauren praha hollister praha hollister mikina abercrombie praha michael kors kabelky hollister sk air jordan tenisky nike free 5.0 bayan nike free run bayan

    Основні галузі  
    Регуляторна політика  
    Банки  
    Інвестиційний потенціал
  міста
 
    Міжнародні зв’язки  
 
  Міська громада
 
    Громадські організації  
    Політичні партії  
    Релігійні центри міста  
    Засоби масової інформації  
 
     Міські служби
 

Українські міста в Iнтернеті
Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика
  Міські новини  
 06.06.2011 11:20
Миргород: З журбою радість обнялись

Так колись сказав поет про те єдине в усьому світі місце, звідки у свій час більшість із нас випурхнули у доросле життя. Там, пригадайте, влітку город пахне кропом, і по вранішній росі легко ходиться босоніж. Саме таким пам'ятає батьківське подвір'я знаний у Миргороді та довколишніх селищах і селах учитель за фахом і громадський діяч за покликанням Леонід Яринич. Стежки дитинства та школярської юності сняться йому і понині. 

- Вірте хоч ні, - згадує випускник природничого факультету Полтавського педагогічного на той час інституту ім.В.Г.Короленка, - дарма, що вже багато років живу у оточеній міськими багатоповерхівками комунальній шпаківниці, а коли випадає навідатися на могили батьків у рідну Лосинівку, як живі легенди слухаю спогади стариків про те, як колись у довколишніх лісах та перелісках у межиріччі Десни та Остеру благоденствували довірливі сохаті лосі. Сьогодні згадка про них тільки і збереглася у назві селища, яке колись було райцентром, а тепер підпорядковане Ніжинському району на Чернігівщині. 

За дитячою звичкою наївно виглядаю, коли із-за старого погрібника бризнуть на принишклу землю перші промені сонця. Інших орієнтирів для визначення сторін світу мені не треба. Хоч би тому, так напоумлював мене сивочолий дідусь Федір, що на землі немає святішого для людини місця, ніж те, де закопаний її пуп. То вже згодом збагнув, що саме звідти починається любов до рідного краю, який називається Україною. Може, моя фантазія і не беззаперечна, сперечатися не буду. Але тоді хотілося вірити, що наше козацьке селище і є центром Всесвіту. І понині в уяві зринає так зворушливо змальований нашим незабутнім земляком Олександром Довженком у кіноповісті "Зачарована Десна" отой дід біля погрібника, який був "схожим на Бога"… 

Насправді для меткого хлопця у нелегкі повоєнні роки дитинства живим Богом був його батько Микола Федорович. Славний Маршал Великої Вітчизняної війни Георгій Жуков у книзі "Воспоминания и размышления" розповідає, як у найтяжчий для захисників Сталінграда час із-за Волги у вирі вибухів та пожеж переправилася 13 гвардійська дивізія генерала Олександра Родимцева і зупинила знахабнілих німецьких вояків, які з усіх сил рвалися, щоб осідлати правий берег ріки. Так от одним із відповідальних за додержання армійської дисципліни та порядку на тій пекельній переправі був селянський син, полковий комісар, на той час уже старший лейтенант Микола Яринич. Це таким, як він, Верховний Головнокомандувач тоді грізно наказав: "Ні кроку назад. 

За Волгою для вас землі немає…"
Велика ціна тієї перемоги відома. Але факт того вартий. Гвардійці наказ виконали. Навіть після тяжкого поранення молодий офіцер Червоної Армії Микола Яринич, як живий приклад для солдатів, залишався в бойовому строю до переможного закінчення битви на Волзі.
До чого, скажете, відома всьому світу героїка Сталінградської битви і 60-річчя сина фронтовика, який народився вже тоді, коли батько працював головою колгоспу у своєму селі? Скажу, принаймі так мені уявляється, що ратна і трудова героїка була і залишається характерною прикметою козацького роду-племені Яриничів. А вони з тих, хто знає ціну людської гідності. І поки є такі батьки, яким був Микола Федорович, і такі, як продовжувач його справи, син Леонід Миколайович, ніякі адміністративно-бюрократичні потрясіння та реформаторські цунамі не змиють у вражені радіацією бездуховності бурхливі моря-океани споконвічної любові до рідного краю, святого почуття синівського обов'язку, не віддадуть на поталу, тобто розпродаж, чужоземним багатіям зрошену кров'ю і потом старших поколінь землю України. 

Не будемо сперечатися із мудрецем, який сказав, що в цьому світі усе скороминуще. Так справді буває, коли дорогоцінний дар пам'яті полишає людину, робить її забудькуватою. Хіба ви не знаєте таких? Леонід Яринич є одним із тих, у кого пам'ять є носієм кращих рис громадянства. І коли, буває, у традиційні поминальні дні чи з якоїсь іншої нагоди він разом із дружиною, колишньою однокурсницею Тетяною Олексіївною, та тепер уже дорослими синами навідується у край свого дитинства, то вважає за честь пішки, вітаючись із кожним зустрічним, пройти однією з найкрасивіших вулиць від центру селища ген аж до його околиці, де була центральна садиба колгоспу, у якому понад 20 непростих повоєнних років беззмінно головував його батько Микола Яринич. 

На той час Леонід, уже, звісно, Миколайович, встиг повчителювати у Дібрівці, пройшов повний курс школи людинознавства у Миргороді на партійній роботі. І не з чужих слів знає, за що односельці шанували батька. Ось і на цій вулиці, яка не є винятком, багато будинків було споруджено з його ініціативи. Завдяки новозбудованим оселям, дитсадкам, побутовій майстерні та іншим закладам соціальної сфери у трудівників виникає віра в те, що у їхнього, якби сказати по-сучасному, роботодавця є бажання допомагати людям у житті. І коли це тривало з року в рік, то у селянина народжувалося дорогоцінне почуття власної гідності. 

А то, погодьтесь, одне з головних джерел одухотвореності людини. Цю істину успадкував від батька Леонід Миколайович. Він до подробиць пам'ятає той похмурий осінній день, коли хоронили батька. Над головами клубочилися важкі сірі хмари. Вітер, навперейми з сумними мелодіями духового оркестру, жбурляв у обличчя колючі холодні бризки, а люди все йшли і йшли. По селищу шастали липкорукі, названі реформаторами, торбохвати. На догоду собі та забугрянським багатіям старалися усе в Україні перевернути з ніг на голову. Дійшла черга і до назви однієї з головних у селищі вулиць. 

Пропозицій було багато. Називали імена новоспечених "вождів", естрадних тьмяних зірок, приблудних грошовитих підприємців, які мали готівку, щоб оптом закупити людські душі. Проте людська честь і пам'ять виявилася дорожчими від, скажемо так, не дуже законно надбаних капіталів. Вулицю назвали іменем Миколи Яринича. Про це ми і говорили з Леонідом Яриничем. Він так і сказав, що, як по великому рахунку, у кожного покоління був, мабуть, і надалі буде, свій "Станлінград". Дарма, що над головою не шугали кулі, не горіла земля, ніхто грізно не попереджав, що за Ворсклою чи Хоролом для тих, хто не заглядає начальству у рота, землі немає… Суть вірності принципам, які сповідує людина, і в мирні дні треба відстоювати з такою ж рішучістю, як батько з однополчанами билися з ворогами на березі Волги. 

Ось лише один приклад. У роки правління президента Віктора Ющенка та його "любих друзів" Леоніду Яриничу випало працювати головою Миргородської райдержадміністрації. То були, самі знаєте, не найкращі часи для утвердження державності України. Дотепники сумно жартували, мовляв, у Президента парламент схожий на розтривожений вулик. Законотворці жбурляли один другому у лице сирі яйця, а догодити Президентові не могли. Тоді у "гаранта" і засвербіли руки розігнати неслухняну Верховну Раду. А що? Хай знають, хто в Україні хазяїн! 

- Ату! Ату! - заголосили "любі друзі". - Розігнати! Пошесть не минула і Полтаву. Свої підписи на підтримку президентської примхи поставили голови усіх районних адміністрацій. Крім Миргородського голови Леоніда Яринича. Йому так і сказали: "Ти не навчився ходити в ногу". Таке, звісно, начальству не сподобалося. У Миргородський район зачастили комісії з перевірками, що там і як робиться. А робилося так, як мало робитися у тих умовах. Дарма, що район волею долі немає адміністративного центру та залежних від того переваг у формуванні бюджету, організації господарського, соціально-культурного життя, побуту селян. 

У обласному рейтингу роботящі миргородці ніколи не пасли задніх. Леонід Миколайович був делегатом усіх з'їздів Соціалістичної партії України, чотири рази обирався депутатом районної ради. Він і зараз уже в статусі пенсіонера державної служби залишається депутатом міської ради, очолює важливу в структурі ради постійну комісію з питань регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності депутатів, є членом редколегії газети "Миргород - наш дім". Друзі по роботі у раді і редакції шанують його за вміння берегти власну гідність і не уподібнюватися отим літературним Попандопалам, які після кожних виборів норовлять в'їхати у ринковий рай на чужому возі.
- Сьогодні у міській раді депутати представляють інтереси дев'яти політичних партій. І всім треба догодить. Чи як? - запитую Леоніда Яринича. 

- Неправда! - заперечив він. - Хоч би тому, що депутат є найближчим до людей представником чинної влади, а не агентом міського бюро добрих послуг. У кожного можуть бути свої погляди на ту чи іншу проблему. Для того і демократія. Але коли депутат проголосував за рішення ради, то він, хоч не хоч, а стає співавтором того рішення. Саме депутатське звання зобов'язує його бути організатором виборців на перетворення рішення ради у практичні діла. Отож, не догоджати комусь, а працювати з людьми треба. 

Такої роботи вимагає від депутатів, незалежно від назви їхніх фракцій, і міський голова Сергій Соломаха. Для депутата міської ради Леоніда Яринича єдино правильним мірилом суті будь-якого рішення ради має бути користь місту. Інакше не можна. Так і виконує батькові заповіти син фронтовика Великої Вітчизняної війни і сам солдат переднього краю боротьби за утвердження державності незалежної України. І хто б що не говорив, а поки у батьків-фронтовиків є такі, як Леонід Яринич, сини, ми не звернемо хай хоч і з тернистого, але єдино правильного шляху у кращий завтрашній день. 


На знімках: Л.М.Яринич; таким зустрічав Велику Вітчизняну війну старший сержант Микола Яринич

Леонард Ніколаєнко


  Гуманітарна сфера
  Культура
  Освіта
  Спорт
  Соціальна сфера
  Соціальний захист
  населення
  Служби
  соціальної сфери
  Центр зайнятості
  Транспорт
  Автобусний
  Залізничний
  Маршрутний
  Таксі
  Сервіс та дозвілля
  Туризм
  Торгівля
  Сфера послуг
  Ресторани
  Кінотеатри
  Інтернет-клуби


Курсы валют
Курсы валют
Курсы валют

 
© Інститут Трансформації Суспільства 2007-2017
При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на www.mirgorod.osp-ua.info є обов'язковим.
Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів.
Наша адреса: Україна, 01034, м. Київ-34, а/с 297, тел./факс: (044) 235-98-28, 235-80-23. e-mail: editor@osp.com.ua

TyTa